Триває сімдесят перша доба героїчного протистояння Українського народу російському воєнному вторгненню. Ворог планував швидку перемогу, проте отримав рішучий супротив. Завдяки захисникам і захисницям мы починаємо новый день, який нас наближає до перемоги.
Редакція буде розповідати про справжніх героїв України, країна має їх знати.
У Генеральному штабі ЗСУ розповіли про Юлію – лікарку медичного пункту батальйону, що боронить позиції на Світлодарській дузі. На військовій службі жінка вже вдруге. Як й у 2014 вона залишила посаду столичного медика швидкої допомоги заради того, щоб рятувати військових.
"Дуже чітко пам’ятаю своє бойове хрещення, – розповідає Юлія. – Тоді ворожий снаряд потрапив у самісінький бліндаж. З шести військовослужбовців – четверо загинули одразу на місці, ще двох – було поранено. Тоді ж було набагато складніше, ніж зараз. Не було відповідного транспорту задля вивезення поранених. Звісно, що й під час цивільної роботи в Києві бували різні виклики, але з такими масовими втратами вперше зіткнулася на війні".
Відслуживши першого разу за мобілізацією, Юлія повернулася до звичної роботи на “швидкій”.
Жінка зізнається про те, що тоді навіть і не думала повертатися до війська. Але в душі щось кортіло знов повернутися у горнило війни, щоб надавати медичну допомогу українським військовим. І от вже другий рік поспіль вона служить за контрактом у окремій механізованій бригаді.
Після повномасштабного вторгнення росії, з’явилися й нові виклики. За її словами, здебільшого трапляються емоційно-складні травми. Це коли з людиною візуально все нормально, але внутрішні органи сильно пошкоджені. Та попри все, Юлія тримається стійко.
"У мене немає змоги проявляти власні емоції, мушу постійно бути зібраною і всі свої переживання відкладати на потім, – розповідає вона. – Адже лікарів тут одиниці, а воїни на них дуже розраховують. Відверто кажучи, особисто я ніколи не розповідаю пораненим про ступінь їхнього травмування. Зазвичай, трішки недомовляю. Адже коли людина в стресі, ця інформація може лише зашкодити та додатково її налякати. Навпаки під час транспортування розмовляю з хлопцями, втішаю їх. Іноді жартую".
Наша героїня впевнена, що надавати допомогу людям – це її покликання.
"Сьогодні багато українців залишили свої домівки та родини, щоб захищати країну. І я розумію, якщо теж можу їм допомагати, то я маю це зробити, – каже пані Юлія. – Я вірю, що війна – це тимчасове явище, яке з часом припиниться, Україна переможе, настане мир – і всі ми обов’язково повернемося до своїх домівок".