Майбутня поразка росії: що криється в історії

«Це все вже колись було!» – такі думки виникають, коли переглядаєш стрічку новин про події війни росії проти України. Теперішні буремні події дедалі частіше змушують проводити певні історичні паралелі, передає редакція.

Деякі з цих паралелей доречно нагадати саме зараз.

«ШВЕЙЦАРСЬКИЙ ПОХІД СУВОРОВА»

В 1789-1799 роках у Франції відбулася Велика французька революція. Та незабаром у тієї ж Франції виникли проблеми зі своїм віддаленим регіоном – Гельветичною республікою (сьогодні – територія Швейцарії).

росія такого потерпіти не могла і вирішила допомогти «братньому народу Гельветичної республіки», розпочавши військову операцію. Заявлена мета – визволення Республіки від злочинної хунти французьких націоналістів, і в 1799 році російське військо під командуванням О.Суворова вдерлося на французькі землі, щоб розгромити армію і покарати Францію. Але похід видався вкрай важким і невдалим: російська армія пробивалася з боями через гори, не маючи потрібного спорядження та досвіду гірських війн. За підсумками в боях було втрачено всю артилерію та 27% особового складу.

Намічених цілей Суворову досягти не вдалося, оскільки армія французів не була розгромлена, а Франція зберегла за собою всю територію Гельветичної республіки. Причинами ж невдачі Швейцарського походу історики називають помилки у поставлених задачах, погані планування та логістику.

«МОБІЛІЗАЦІЯ ЦАРСЬКОЇ РОСІЇ»

1914 року російські генерали Павло Ренненкампф та Олександр Самсонов зазнають поразки у Східно-Пруській операції, де, попри відносно рівні сили, німецькі війська були більш скоординованими за російські. Імператорська армія зазнала невдачі. Взятий німцями в оточення генерал Самсонов застрелився, а генерал Ренненкампф після тривалих боїв був вимушений відступити. Втрати російської армії у цій операції склали 80 тисяч солдат.

Щоб хоч якось виправдати програшну ситуацію російської армії на фронті 05.09.1915 року імператор Микола ІІ призначив себе Головнокомандувачем. Але і це не спрацювало. На кінець 1916 року втрати Російської Імперії в цій війні склали 664 тисячі солдат лише вбитими, близько 3,5 мільйонів людей пораненими, та ще понад 2 мільйони зниклими безвісти. І ось тут Микола ІІ припускається фатальної помилки, після якої і почнеться розпад Імперії. Він оголошує мобілізацію. Ненавчених селян без підготовки, просто, як «гарматне м’ясо», відправили у бій. Це призвело до величезних втрат і, зрештою, до масового дезертирства.

Після тривалих невдач російської армії на фронті невдоволення серед народу своєю владою почало зростати. Це, звісно, призвело до протестів, що почалися по всій території Російської Імперії. 01.11.1916 року на засіданні Думи лідер кадетів Павло Мілюков виступив із заявою: «Ми втратили віру в те, що ця влада може привести нас до перемоги».

У Державній Думі, в газетах та навіть у колах еліти почали обговорювати зраду інтересів Імперії членами царської сім’ї та її оточенням. Врешті все це призвело до завершення 300-літньої історії династії Романових – зречення престолу Імператором Миколою ІІ.

«ЯКБИ ВИ ВЧИЛИСЬ ТАК, ЯК ТРЕБА, ТО Й МУДРІСТЬ БИ БУЛА СВОЯ…»

Щоб не повторювати фатальних помилок, цивілізовані країни ретельно вивчають історію та проводять паралелі, оскільки історичний досвід країни не купиш за нафтодолари, він безцінний. Але, схоже, що це невідомо керманичу кремля.

Історична неосвіченість та недалекоглядність пулу ключових московських геостратегів заслуговує на присвоєння їм почесних звань, проте не росії, бо історія повинна знати імена «героїв».

А нам залишається тихо робити свою справу, щоб пришвидшити давно визначений історією результат сучасних подій.